728 x 90

Ола асігос


Уявлення про Мексику в українців звужені: мексиканські серіали, мексиканська кухня, піраміди ацтеків і майя, а як же океани і моря, карнавали і танці. В Мексиці туристи — привілейована каста, адже саме вони приносять основну частину доходів, а в деяких місцях — це єдине джерело прибутку. Мексиканці погано говорять англійською, але із зацікавленою посмішкою проведуть гостя до потрібного місця і навіть залишуть свій номер телефона.

Екзотичне пристанище

20 хвилин і 60 доларів коштує дібратися з аеропорту Канкуна до карибського моря, що омиває мексиканські береги. Саме місто Канкун гомінке і рухливе. Метері у квітчастих національних платтях, слухають плач сонних дітей і згорблено від важких сумок тягнуть їх за собою. Діти спотикаються об розбиті дороги, падають, а коли упираються йти, то матері пробивають дірку у кульочках і дають їм пити якоїсь різнокольорової дцями. Довкола розїжджають військові машини, а з їхніх кузовів виглядають схвильовані молоді солдати. Люди у протиінфекціїних масках чистять магазини. Вже о шостій ранку мексиканський Канкун гуде базаром, де бігають собаки і розноситься запах буріто.

Подорож почалася з незвичайного житла для туристів. Хостели – саме вони добре відомі подорожуючій молоді. Ніч у хостелі, якому я зупинилася, коштувала сім доларів, і виглядало пристанище так: двері у кімнату розмальовані богинями майя, а живуть там зовсім не по-Божому: зайшовши у кімнату, спершу я зустріла англійця Саймона, який злегка прикрившись рушником виходив із душу, він трішки зніяковів і почав одягатися. Я відразу пішла вмиватися, коли чую, як ще хтось увійшов у кімнату. Виявилося це був француз Обран, який вже більш ніж рік тому прилетів з Ліона. Він планував бути у Мексиці тиждень, але вирішив залишитися назавжди, бо є можливість багато заробити на туристах. «Не хочу вертатися до Франції, там дуже важко знайти роботу за спеціальністю, а тут, знаючи англійську мову, можна гарно заробляти», — сказав Обран.

Наступним у кімнату увійшов 19-річний німець Ханс, він уже 2 місяці подорожує Мексикою, бачив як виготовтяють текілу, ночував біля Чічен-Ітци, потрапив на мексиканські кінозйомки. Скоро юнак вирушає подорожувати у США, а потім попрямує у Гватималу вивчати іспанську, а після поїде у Гондурас викладати англійську мову. Останнє ліжко у кімнаті зайняв бельгієць Гійом, який 20 років тому відмовився від сучасних благ, за його плечима залишився весь світ. Зараз Гійом повертається до тих міст, які йому найбільше сподобались. Він за «смішні» кошти об’їжджає материки, подорожуючи автостопом, а як тільки закінчуються гроші, то знаходить якийсь заробіток і знову вирушає у дорогу. Гійом бачив Мачу Пікчу, острів Пасхи та дикі африканські племена, які сприйняли його за месію.

Поліфонія мексиканського життя

Будинки у провінційній Мексиці низькі, кожен злодюжка може у них залізти, тому господарі обкладають хати і паркани рядами розбитих пляшок. Інтер’єр мексиканських помешкань схожий на руїни Єрихону: речі перевернуті догори ногами і не мають свого місця. На вікнах — грати, а зверху на хатах молодь проводить свої вечірки. Собаки гавкають на перехожих з дахів будинків, і часто із-за маштабності кактусів взагалі не видно хат.

Мексика – це кожної секунди здивування. Індіанці освячують людей своїм зіллям і молитвами, задимлюючи площі міста, мексиканці на вулицях займаються духовними практиками майя. Смугляві чоловіки тягнуть вози, наповнені політиленовими клунками. Їхній традиційний головний убір, сомбреро, сьогодні більш популярний серед туристів, ніж серед корінних жителів. А ось гуарачи — шкіряні сандалі на плоскій підошві — вже декілька століть не виходять з ужитку мексиканців. Селяни Мексики люблять носити різні плащі та накидки (пончо, ребосо). На відміну від українців, вони не проводять вечори, переглядаючи серіали, а виходять на майданчики й танцюють запальні латинські танці, дивляться виступи клоунів й молодих танцювальних груп, влаштовують ярмарки, на яких продають кукурудзяні каші, тортіли, тонесенькі коржі, наповнені начинкою з м’яса чи бананів. Воду вони охолоджують в іржавих залізних посудинах. Мексиканці застеляють тротуари червоним покривалом, на якому розскладають тотемні зцілюючі речі, етнічні прикраси та власноруч пошитий одяг. Потім це чародійство збирають у величезні целафанові мішки і відвозять його у підземні схованки. Вулиці Мексики цікаві різноманітністю форм та яскравістю кольорів. До стін церков туляться мистецькі бутіки, пекарні, секс-шопи, розмальовані психоделічними сюжетами.

По тротуарам уранці неможливо пройти, бо люди збираються навколо кіосків з пресою та читають вивішені на спеціальні приставки номери газет. Продавці музичних дисків ввели нове поняття – «люди-магнітофони». Так називають торговців, які носять на спині спеціальні рюкзаки-магнітофони, з яких лунає музика, розливаючись вулицями, парками, вагонами метро і т. д..

Вуличні музиканти ходять по місту, граючи веселі мелодії, а за ними слідом – група прихильників, що відчайдушно танцює та приспівує. Інші співці грають біля доріг на катеринці. Зазвичай, пройти місцевими дорогами складно, тому що ними розїжджають КАМАЗи, трактори, автобуси й машини, поміж яких бігають низенькі смугляві мексиканці.

На майданах туристів лякають скелети, зодягнені у наряди Ісуса Христа, Матері Божої. Ці скелети є образами традиційного мексиканського свята День мертвих. За мексиканським повірям, в цей день їх відвідують померлі душі.


Дихання майї через віки

У Мексиці сотні пірамід й памяток культури інків, майя й ацтеків. Однією із найбільш вражаючих є піраміда Чічен-Ітца, довкола неї бігають ігуани і відлякують туристів. Чічен-Іца — політичний і культурний центр майя на півночі півострова Юкатан. В середині XI століття ця піраміда була столицею толтекської держави. У дні весняного і осіннього сонцестояння (20 березня і 21 вересня) о третій годині дня промені сонця освітлюють західну балюстраду піраміди, так, що світло і тінь зображає сім рівнобедрених трикутників, які утворюють повзучу змію.

При першому погляді на піраміду зникає потреба дихати, очі більшають і наповнений простір просто спустошує людину. Одразу в голову лізуть думки про не відкриті тяємниці світу. Біля пірамід відчувається дух космосу, люди заспокоюються, зазирають у глиб себе. Відтак і натура мексиканців некваплива і споглядальницька. У цій країні багато родючих земель, голоду в ній ніколи не було й не буде. Мексиканці і без грошей дістануть собі корж з м’ясом чи овочами і посипаючи його спеціями, будуть дивуватись стародавнім пірамідам.

Під мексиканським півостровом Юкатан знаходиться світ печер, які утворюють складну систему. Входи у печери – це сеноте (слово означає "колодязь"). Сьогодні півострів Юкатан — головний район дайвінга в печерах. У мексиканському Тулумі є понад 500 сеноте. Люди занурюються у їхню кришталеву прохолодну пропахлу водяними квітами і свіжістю воду. Вона захоплює їх рифовими лабіринтами й земним світло, яке точить воду.

Під час заннять снорклінгом, у цих сеноте, народжується надзвичайне відчуття з’єднання людини зі світом води, риб. За півтори години того плавання можна зблизитися зі світом води настільки, що не захочеться повертатися до миру цього. На рифах виростає багато квітів, які обожнюють їсти риби. Плаваючи під водою, люди розпорошують ці рослини і до них злітаються всі риби щоб поїсти.

Історії столичних мозайок

У центрі столиці Мексики, Мехісо, розміщені споруди стародавньої столиці ацтеків і найкрасивіші будинки колоніального періоду, в яких часто розташовані офіційні установи. Але історія не закінчується на старих будівлях, бо навіть сучасні вокзали прикрашені іконами Матері Божої, біля якої пристрасно моляться люди.

Маргінальне столичне життя можна побачити, пливучи на човні по річці Сочімілко. Всього за дві години вона знайомить подорожуючих з колоритом мексиканської кухні. Національній їжі варто присвятити епопею за яскравість кольору і гостроту смаку. Куштуючи її у Європі, не відчуваєш тієї автентичної і колоритної живинки. На цій річці гарячі мексиканки, Фріди й Альбіни, пропонують спробувати кукурудзяні кашки, помаранчеву струджку кокоса, зелену рибу, рожеву, червону квасолю і випити рисового напою. Самі ж жителі розповідають, що завдяки спеціям, вони легко переносять спеку. Пливучи Сочімілкою, можна насолоджуватися традиційними мексиканськими мелодіями – музиканти у пончо і сомбреро виграють «Бесаме мучо». Уздовж річки відкриваються острівці з екзотичними рослинами, живописно і непропорційно збудованими будинками. Із самої річки виходять сходи, які ведуть до острівного міста, де живуть аскети, які керуються законами потомків інків і тільки дехто з них виїжджає у місто.

Машини мексиканців маленькі. Громадський танспорт – це трохи більші автобуси із завжди відкритими дверима, в які люди застрибують на ходу. Через кожних два квартали у столиці знаходяться автосервіси, де іскряться ці ж «жучки», утворюючи чадний газ, що проникає глибоко у місто, змішуючись із запахами коней, на яких розїжджає міліція, із запахом золота, яким закладені усі вітрини центральних магазинів, із запахом троянд, які букетами продають люди.

Культ богині кукурудзи Кентеотль

У мексиканців ососбливий культ кукурудзи, який можна порівняти із культом картоплі у білорусів. Кожного року в місті Оаксака відбуваєтьсяфестиваль Гвелагетца на честь ацтекської богині кукурудзи Кентеотль. Він проходить з 20 по 27 липня і привертає увагу понад 10 000 туристів. Традиційно на роль богині вибирають не лише найвродливішу дівчину, а й найобізнанішу в народній культурі і традиціях. Під час свята на відкритій арені відбуваються музичні концерти, танцювальні шоу і театральні вистави. Крім того, за звичаєм ацтеків, кожен гість фестивалю повинен подарувати щось один одному, тоді рік буде щасливим, а врожай – багатим.В отличие от других злаков мира, кукуруза была окультурена человеком на самых ранних этапах развития индейских племён, на которых земледельцы даже осуществляли известкование почв при её возделывании.На відміну від інших злаків світу, кукурудза була окультурена індіанськими племенами на ранніх порах цивілізації. Вони навіть вапнували грунт, щоб виростити її великих розмірів і говорили, що з кукурудзи зроблено людське тіло.

Фестивальне дійство здійснюється музикою і танцями, які перериваються різноманітними дотепами. Кожний колектив перед виступом розповідає звідки він приїхав і дарує губернаторові корзину з дарами. Звичаї цього фестивалю вимагають від танцюристів не лише забавляти публіку, але й частували її після кожного виступу. Щоразу після завершення чергового хороводу, його учасники брали до руккошелі і кидали у натовп різноманітні дарунки: пачички з кавою, пляшечки мескалю, вершки, тістечка, цукерки, плоди ківі, манго. Це незвичайне місто Оаксака, крім фестивалю, відоме ще магічними грибними ритуалами і химерним мистецтвом, спричиненим цими ж ритуалами, та міцним мецкалем. У навколишніх горах ростуть височезні ліси кактусів-канделябрів, з них женуть славетний мецкаль – це щось середнє між самогоном і коньяком з неприємним запахом.

Так і закінчилась подорож Мексикою, яка навчила нас бути відкритими і готовими до незвичайних ситуацій. Переживаючі їх, ми втратили страх, навчилися терпіти і чекати, почувати себе своїм на чужому заокеанському материку і розуміти незнану нам мову і поняття.


Актуально

Резонанс

Теги